Державний архів Сумської області Сумська обласна державна адміністрація Сумська обласна рада Сумська обласна організація українського добровільного, культурно-просвітницького, правозахисного, благодійного товариства "Меморіал" ім. В.Стуса Сумська обласна організація національної спілки журналістів україни

Схвалено науково-методичною радою Держархіву Сумської області Схвалено науково-експертною редакційною колегією Схвалено громадською редакційною колегією

Автор-упорядник: Коваленко О.С.

Рецензенти:

Папакін Г.В., доктор історичних наук, начальник управління інформації та міжнародного співробітництва Державного комітету архівів україни,

Власенко В.М., доцент, кандидат історичних наук, зав. кафедри історії Сумського державного університету.

Автор-упорядник О.С.Коваленко; Під редакцією Л.А.Покидченко.

Перший том видання «книга Пам'яті Сумської області» включає нарис з історії фондоутворювача «Віхи історії», нарис «Фальсифікатори», анотований алфавітний покажчик «Під грифом «таємно», перелік особових документів, список репресованих релігійних діячів, ілюстрації, коментарі.

Розрахований на краєзнавців, педагогів, студентів, учнів, - усіх, хто цікавиться новітньою історією україни.

Автор-упорядник, працівники Державного архіву Сумської області висловлюють вдячність керівництву Сумської облдержадміністрації та Сумської обласної ради.

Триває підготовка другого і третього томів видання «книга Пам'яті Сумської області». упорядники, автори, видавці звертаються до читачів з проханням надсилати свої відгуки, доповнення, документальні матеріали, фото з власних архівів.

ПЕРЕДМОВА

"Пізнайте правду - й правда вас врятує."

Михайло Грушевський

Про репресії проти народу України написано і видано багато книжок. Але всі вони існують або в вигляді нарисів, або просто представлені списками репресованих. На виконання Указів Президента України В.А.Ющенка[1]* від 14 жовтня 2006 р. №879 "Про всебічне та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення" та від 28 березня 2007 р. №250 "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні" держархівом Сумської області підготовлено видання "Забуттю не підлягає", яке виходить в серії книга пам'яті Сумської області. В ньому здійснено спробу через долі родин показати загальну трагедію окремої людини, родини, населеного пункту, республіки, країни, боротьбу різних верств населення з тоталітарним режимом...

Забуттю не підлягає...Тому що це наша спільна пам'ять - пам'ять всіх поколінь, які жили, живуть і будуть жити на теренах не лише України, а й на теренах колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік[2].

Забуттю не підлягає. Тому що відновлюється історична правда і спадковість історії.

Тут досліджено всі прошарки населення Сумщини, їх соціальний стан, національність, вік.

Можна простежити, як змінювалось ставлення влади до засудження за однією і тією ж статтею - від декількох місяців в 1920-х на початку 1930-х років, до вищої міри в 1937 році. Не залишена без уваги і доля родин.

Трагічні і страшні сторінки історії України. коли життя не було варте нічого, коли кожна людина могла бути обмовлена, оголошена злочинцем, розстріляна без слідства. Чим суворіший та страшніший був вирок - тим швидше виносилось рішення. Одна - три доби, і людину страчували, а родина отримувала тавро - "член родини зрадника батьківщини" і відповідний строк в таборі.

Навіть у найтяжчі роки український народ не був до кінця заляканим і покірним, намагався боротися з існуючим режимом. Після українців найбільше репресували росіян, євреїв, німців, поляків. Але загалом не було такого народу, якого б ця біда обминула.

*111 Коментарі

В житті більшість з цих людей не зустрічалась, а зустрілись вони тут, на сторінках книги пам'яті. Дворяни і селяни, робітники і міщани, діти і дорослі, молоді і старі, члени партій і безпартійні. Це пам'ять про звичайних людей, які народились для щастя і звершень, а опинились в таборах та під кулями. Доля людини визначалась такими віхами: донос - арешт

- допит - визнання або невизнання вини (що взагалі не мало значення) - засудження - строк

- довгі роки чекання - реабілітація.

Справи, використані в даному довіднику, потребують детального дослідження. Могили багатьох з репресованих невідомі, їх родини знедолені, зруйновані та розкидані по світу.

В кращому випадку родичі отримали відомості про реабілітацію. Люди, які пройшли через криваве горнило початку XX ст., бої на фронтах, революції, холод, еміграцію, голодомори, - всі вони герої даного довідника.

необхідність створення анотованого алфавітного покажчика позасудових кримінальних справ обумовлена:

- по-перше, упорядкуванням в алфавітному порядку прізвищ засуджених;

- по-друге, систематизацією даних по поза-судових кримінальних справах для полегшення роботи архівних працівників і дослідників шляхом надання короткої узагальнюючої інформації окремо по кожному засудженому;

- по-третє, виділенням з колективних кримінальних справ окремо кожної індивідуальної справи.

До видання включено позасудові кримінальні справи за 1919-1951 роки, передані до Державного архіву Сумської області управлінням Служби безпеки україни в Сумській області в 1993 році. Всього до довідника включено 1000 справ на 1678 обвинувачених; з них: 1459 українці, 115 росіяни, 42 євреї, 24 поляки, 13 німці, 9 білоруси, 5 латиші, 4 греки, 2 болгарина, по одному представнику естонців, литовців, румунів, татар, чехів.

Покажчик складається з передмови, нарису

з історії фондоутворювача "внк-дпу-нквс-

кДБ", нарису "Фальсифікатори" та чотирьох частин. І частина - "Під грифом "таємно"

- це анотований алфавітний покажчик, який складається за анкетною формою: прізвище, ім'я, по-батькові; рік народження; місце народження; національність; освіта; сімейний стан; соціальний стан; стаття обвинувачення; суть обвинувачення; рік реабілітації; додаткові відомості про репресії щодо сім'ї. Наявність в справі особових документів позначена зірочкою, вміщеною після пошукових даних. ІІ частина - "Ілюстративні матеріали" - це офіційні документи: протоколи допитів, доноси, копії вироків, анкети, довідки, до яких складено перелік. Він включає номер ілюстрації, заголовок документу, дату, контрольно-пошукові дані. ІІІ частина - "Фотоальбом", який складається з фотографій кінця ХІХ початку XX століття, наявних в кримінальних справах. Щасливі різнопланові фото до арешту і однакові знімки в фас і профіль для кримінальної справи. Фотографії супроводжуються короткими анотаціями. ІУ частина - "Речові докази" - це листи, листівки, свідоцтва про народження, атестати, дипломи про освіту - все те, що ми називаємо особистими архівами, а в справах вони проходять як речові докази. Саме вони мають величезне емоційне забарвлення, розповідають про частинки життя "до" і "після".

Науково-довідковий апарат складається з

коментарів по змісту (позначені порядковою нумерацією в квадратних дужках, вміщені в кінці збірника); списку скорочених слів; переліку статей і пунктів Карних кодексів, за якими були засуджені громадяни; переліку особових документів в справах репресованих; списку репресований релігійних діячів; предметно-тематичного та географічного покажчиків.

Цей покажчик є першим випуском серії огляду фонду УСБУ в Сумській області. Лише один опис з семи наявних. В покажчику не даються оцінки подіям. Документи говорять самі за себе. Висновки ж кожен зробить сам.

Таке видання дозволяє ввести в наукове використання великий обсяг документів з сучасної історії України, які раніше були недоступні для дослідників, дає можливість здійснити статистичну обробку даних ВНК-ДПУ-НКВС-КДБ, характеризувати спрямованість та масштаби репресій в області, провести вікові та статеві характеристики репресованих, національний і соціальний склад, простежити хронологію репресій, статті звинувачень, відомості про подальшу долю людей.

л.алокидченко,

заслужений працівник культури України

Всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і саботажем (ВНк), створена згідно постанови Ради Народних комісарів від 20 грудня 1917 року. 18 березня 1918 року колегія ВНк прийняла рішення про створення Надзвичайної комісії при губернських та повітових радах. 27 липня 1918 року рНк рСФрр створила відділи для боротьби з контрреволюцією на залізних дорогах, реорганізовані в 1919 році в шляхово-транспортні Надзвичайні комісії. контррозві-дувальну роботу в Червоній Армії здійснював Військовий контроль. 16 червня 1918 року рНк прийняла постанову про створення на Східному фронті першої фронтової Нк. 19 грудня 1918 року Військовий контроль і армійське Нк об'єднані в єдиний орган - особливий відділ.

Директивою ВЦВк від 6 лютого 1922 року ВНк була ліквідована і на її основі утворено Державне політичне управління (ДПу) при НкВС рСФрр. На місцях були створені губернські відділи при виконкомах рад, особливі відділи ДПу військових округів, армій і з охорони кордонів, транспортні відділи ДПу на залізничних і водних шляхах зв'язку. 2 листопада 1923 року постановою ВЦВк ДПу реорганізовано в Об'єднане державне політичне управління (ОДПу) при РНк СРСР. В союзних республіках були утворені ДПу при рНк республік. Була утворена колегія оДПу, якій надано право розглядати справи про контрреволюційні злочини. у відповідності до постанови Президії ВЦВк від 28 березня 1924 р. було утворено Особливу нараду для розгляду справ щодо соціально-небезпечних осіб. Особлива нарада виносила постанову з обов'язковою участю прокурора, який мав право призупиняти виконання Особливої наради і опротестовувати їх в Президії ВЦВк. В 1929 році замість губернських відділів створені окружні відділи ОДПу, які перебували в оперативному підпорядкуванні повноважних представництв ОДПу республік. Циркуляром ОДПу від 20 жовтня 1929 року була переглянута організація "трійок" для попереднього розгляду закінчених слідством справ. Політичні справи і справи, опротестовані прокурором, розглядались Особливою нарадою ОДПу. Наказом ОДПу від 2 лютого 1930 року "трійки" створювались з представників обкомів ВкП (б) і прокуратури для розгляду справ "куркулів", білогвардійців, "контрреволюціонерів".

В 1930 році у зв'язку з ліквідацією в союзних республіках Наркоматів внутрішніх справ у відання ОДПу були передані міліція, охорона підприємств, виправно-трудові табори, трудові колонії. 10 липня 1934 року був створений Наркомат внутрішніх справ (НкВС), а при ньому - Особлива нарада. В системі НкВС було створено Головне управління державної безпеки (ГуДБ), а на місцях - відділи держбезпеки.

Наказом НкВС СрСр від 27 травня 1935 року утворені "трійки" в республіках, краях, областях. Постановою РНк СРСР і Цк ВкП (б) від 17 листопада 1938 року "Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства" передбачено, що всі справи, закінчені слідством, повинні були направлятися в суди у відповідності до закону про підсудність. Розгляд справ "трійками" не передбачався. Допускався лише розгляд справ Особливими нарадами. комісія НкВС СРСР і Прокуратура СРСР складали "двійку"; Голова Верховного Суду СРСР і Генеральний прокурор - "вищу двійку". Всі ці позасудові органи могли призначати міру покарання майже до смертної кари.

указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 лютого 1941 року НкВС СРСР було розділено на два Народних комісаріати - державної безпеки і внутрішніх справ (НкДБ і НкВС). Особливі відділи НкВС були перетворені в треті управління і відділи Наркомату оборони і Наркомату Військово-Морського Флоту. 20 липня 1941 року НкВС і НкДБ були об'єднані в НкВС СРСР. З метою виявлення агентури спецслужб ворога і державних злочинів були організовані фільтраційні табори для перевірки осіб, які знаходилися в полоні у нацистів, або виходили з оточення і були відправлені на каторжні роботи до Німеччини. Після проходження фільтрації матеріали направляли в управління області, куди слідували перевірені особи.

у відповідності до постанов Державного комітету оборони СРСР, прийнятих в липні 1941 року і в січні 1942 року, треті управління Наркомату оборони і Наркомату ВМФ були перетворені в особливі відділи з підпорядкуванням їх НкВС. у квітні 1943 року зі складу НкВС виділився Наркомат державної безпеки, і були створені Головне управління контррозвідки "Смерш" НКО СРСР і Управління контррозвідки "Смерш" НК ВМФ СРСР. На місцях були організовані НКДБ і УНКДБ республік, країв, областей, а особливі відділи реорганізовані в управління контррозвідки "Смерш" флотів, армій, корпусів, дивізій. У березні 1946 року НКДБ СРСР було перетворено в Міністерство держбезпеки СРСР, а також реорганізовані органи військової контррозвідки, які були передані у підпорядкування МДБ. 7 березня 1953 року МДБ перейменовано в МВС СРСР. На основі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 13 березня 1954 року було створено Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР. На Україні створено КДБ при СМ УРСР, а в областях і районах - його управління. У відповідності до указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1955 року Президії обласних судів отримали право відміняти постанови позасу-дових органів за виключенням постанов вищих "двійок". Постанови вищих "двійок" мав право відмінити пленум Верховного суду СРСР.

ВНК-ДПУ-НКВС-КДБ:

Віхи історії

5 липня 1978 року КДБ при Раді Міністрів СРСР був реорганізований в КДБ СРСР, в областях діяли його управління. На основі постанови Верховної Ради України від 20 вересня 1991 року КДБ УРСР був ліквідований. Для забезпечення державної безпеки України була створена Служба національної безпеки, яка 25 березня 1992 року перетворена в Службу безпеки України. Управління КДБ у Сумській області було створено 10 січня 1939 року в зв'язку з утворенням Сумської області. До архіву УКДБ стали надходити кримінальні справи на осіб - уродженців Сумської області, засуджених за політичними статтями в 20-30-і роки.

Процес реабілітації осіб, засуджених за політичні злочини, почався в 1938 році після виходу постанови ЦК ВКП (б) "Про порушення соцзаконності в органах НКВС". Масовий перегляд кримінальних справ почався після прийняття указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року "Про додаткові заходи по відновленню справедливості відносно жертв репресій, які мали місце в період з 3040-х і на початку 50-х років"; а також у зв'язку з прийняттям 17 квітня 1991 року Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

фальсифікатори

17 квітня 1991 року було прийнято Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". На виконання постанови Президії Верховної Ради України від 9 вересня 1991 року архівно-слідчі справи репресованих передані Управлінням Служби безпеки України в Сумській області до Державного архіву Сумської області. Під час передачі справ нерозсекречені документи були переглянуті і вилучені. З моменту надходження до архіву документи кримінально-слідчих справ стали доступними для дослідників, оскільки справи передані до архіву зі зняттям грифу "таємно".

Мова піде про кримінальні справи на осіб, засуджених позасудовими органами влади.

До позасудових органів влади належали:

1. Судова колегія ОДПу. Заснована в 1923 році постановою ЦВк СРСР від 15 листопада 1923 р. Розглядала справи про диверсії, шкоду та інші злочини, мала право застосовувати всі міри покарання. Назва цього органу змінювалась. Ліквідована у 1934 році постановою ЦВк СРСР від 10 липня 1934 р.

2. Особлива нарада при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР. Заснована в 1934 році постановою ЦВк і РНк СРСР від 5 грудня 1934 р. Спочатку було надано право застосовувати "до осіб, яких визнано суспільно-небезпечними", заслання, відправлення і ув'язнення в табір терміном до 5 років, потім ці права були значно розширені майже до застосування вищої міри покарання. Ліквідована в 1953 році указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1953 р.

3. "Трійки" НкВС-уНкВС в областях і краях. Циркулярами ОДПу від 29 жовтня 1929 року і від 8 квітня 1931 року в центральному апараті були утворені "трійки" для попереднього розгляду завершених слідчих дій для наступної доповіді на судовому засіданні колегії ОДПу або Особливої наради при ОДПу. До складу "трійок" входили керівники оперативних управлінь - відділів ОДПу і ПП ОДПу в Московському військовому окрузі. Вказані "трійки" розглядали слідчі справи, надавані як центральним апаратом, так і місцевими органами ОДПу. Циркуляром 1931 р. передбачалася обов'язкова участь в засіданнях "трійок" представників прокуратури. Наказом голови ОДПу від 2 лютого 1930 року "трійки" при повноважних представництвах ОГПу в краях та областях для позасудового розгляду справ; наказом Народного комісара внутрішніх справ СРСР від 27 травня 1935 року - при обласних, крайових уНкВС.

4. Існував порядок розгляду справ без виклику обвинуваченого та свідків в суд так званої вищої "двійки" в складі Голови Верховної Ради СРСР і

Прокурора СРСР. Постанови цього органу при наявності підстав могли відмінятися і переглядатися Пленумом Верховної Ради СРСР.

у зв'язку з проведенням масових операцій у відповідності з наказом НкВС від 11 серпня 1937 року і від 20 вересня 1937 року списки осіб, які підлягали репресіям, розглядались також "двійками" - наркомами внутрішніх справ республік - начальниками уНкВС спільно з відповідним прокурором республік, краю, області1*.

Хронологічний період розглянутих кримінальних справ - кінець 20-х - початок 50-х років хх століття, з наступним реабілітаційним періодом до початку 90-х років ХХ століття.

кримінальні справи періодів 1919 - середини 1920-х років відрізняються змістом реальних подій, реальних "злочинів" (наприклад, служба гетьману або Директорії, дизертирство з лав червоної Армії, реєстрація як фольксдойче в роки нацистської окупації україни і т.д.), які кваліфікувались кримінальними з точки зору ідеології більшовицької партії. В таких справах в протоколах допитів, очних ставок практично не зустрічаються фальсифікації і підготовки подій та документів.

кінець 20-х - початок 30-х років - це в більшій частині своїй кримінальні справи щодо розкуркулення і антирадянської діяльності, антиколгоспної агітації. В довідках сільрад про майнове становище куркулів, протоколах допитів звинувачуваних, протоколах допитів свідків досить часто зустрічаються різномовні свідчення (як правило, в бік кількісного збільшення) площі землеволодінь, будівель, домашніх тварин, найманих робітників у обвинувачених. Незважаючи на те, що обвинувачений не визнавав себе винуватим, для засудження було достатньо свідчень свідків, анонімних доносів, довідок сільрад, написаних під диктовку слідчих і т.д.

Прикладом того як держава боролась з куркульством може слугувати наказ об'єднаного державного політичного управління №44/21 від 2 лютого 1930 року.

"В целях наиболее организованного проведения ликвидации кулачества как класса и решительного подавления всяких попыток противодействия со стороны кулаков мероприятиям советской власти по социалистической реконструкции сельского хозяйства - в первую очередь в районах сплошной коллективизации - в самое ближайшее время кулаку, особенно его богатой и активной контрреволюционной части, должен быть нанесен сокрушительный удар. Сопротивление кулака должно быть и будет решительно сломлено.

Мероприятия ОГПУ должны развернуться по двум основным линиям:

1) Немедленная ликвидация контрреволюционного кулацкого актива, особенно кадров действующих контрреволюционных и повстанческих организаций, группировок и наиболее злостных, махровых одиночек. (Первая категория).

2) Массовое выселение (в первую очередь из районов сплошной коллективизации и погранполосы) наиболее богатых кулаков (бывшие белые офицеры, репатрианты, бывшие активные каратели и др.), проявляющие сейчас контрреволюционную активность, особенно организованного порядка.

3) Кулаки - активные члены церковных советов, всякого рода религиозных, сектантских общин и групп, активно проявляющие себя.

4) Кулаки - наиболее богатые, ростовщики, спекулянты, разрушающие свои хозяйства, бывшие помещики и крупные земельные собственники.

Семьи арестованных, заключаемых в концлагеря или приговоренных к ВМН, должны быть высланы в северные районы Союза, наряду с выселяемыми при массовой кампании кулаками и их семьями, с учетом наличия в семье трудоспособных и степени социальной опасности этих семейств.

Имущество таких семей конфискуется в том же порядке, как и у выселяемых семейств кулаков.

Кампании по выселению кулаков и их семейств проводятся в первую очередь в следующих районах СССР:


выселяются семейств

УССР

30 000 - 35 000

Северный Кавказ и Да

20 000

гестан


Средне-Волжский край

8 000 - 10 000

Центрально-Черноземная

10 000 - 15 000

область


Нижне-Волжский край

10 000 - 12 000

Белоруссия

6 000 - 7 000

Сибирь

25 000

Урал

10 000 - 15 000

Казахстан

10 000 - 15 000

Места поселения для выселяемых кулаков и их семейств и семейств изъятого кулацко-белогвар-дейского контрреволюционного актива ориентировочно таковы:

из Северо-Кавказского края

23 000

на Урал

из Северо-Кавказского края

5 000

в

Казахстан

из УССР

50 000

в

Северный край

из Центрально-Чернозем-




ной области

20 000

в

Северный край

из Нижне-Волжского края

18 000

в

Сибирь

из Средне-Волжского края

14 000

в

Сибирь

из Белоруссии

12 000

в

Сибирь

Для выполнения всех указанных задач приказываю:

1. В кратчайший срок закончить ликвидацию всех действующих контрреволюционных организаций, группировок и активных контрреволюционных одиночек. Ликвидировать действующие банды. Обеспечить быстрое проведение следствия по всем таким делам и срочное рассмотрение дел во внесудебном порядке - в "тройках" ПП ОГПУ. Без малейшего промедления ликвидировать все возникающие дела подобных категорий в период кампании по выселению кулаков.

2. Для рассмотрения дел и лиц, проходящих по этим делам (первая категория), немедленно создать в ПП ОГПУ "тройки" с представителями от Крайкома ВКП(б) и Прокуратуры. Состав "тройки" выслать на утверждение Коллегии ОГПУ.

3. Для непосредственного руководства операцией по выселению кулаков и их семейств (вторая категория) - во всей ее совокупности; для концентрации всех материалов по операции и для организации постоянной связи с центром и периферией - распоряжение ПП организовать оперативные "тройки".

9. ПП ОГПУ Северного края, Урала, Сибири и Казахстана в кратчайший срок закончить организацию приема и расселения выселяемых, а также представить свои соображения о порядке управления выселяемыми"2.

За неповних три роки (лютий 1930 - травень 1933 р. р.) багате українське селянство було розкуркулене, виселене, заморене голодом, відправлене у виправні табори, одним словом, практично знищене як клас.

Інструкцією ЦК ВКП(б) і РНК СРСР № П-6028 від 8 травня 1933 року, адресованою всім партійно-радянським працівникам і всім органам ОДПУ, суду і Прокуратурі, було наказано:

"1. Немедленно прекратить всякие массовые выселения крестьян. Выселения допускать только в индивидуальном и частном порядке и в отношении только тех хозяйств, главы которых ведут активную борьбу против колхозов и организуют отказ от сева и заготовок...

6. Кулаки, осужденные на срок от 3 до 5 лет, подлежат направлению в трудовые поселки вместе с находящимися на их иждивении лицами"3.

На цьому "Боротьба з куркулем" не закінчилась. Практично всіх, хто залишився в живих, повторно притягували за ті ж "злочини" в 1937-1938 роках, тепер уже засуджуючи їх як учасників куркульських угруповань, контрреволюційних організацій. При реабілітації ці звинувачення були спростовані.

"Из протеста (в порядке надзора) в президиум Сумского областного суда от 11.01.1960 г. по делу 8 "участников антисоветской кулацкой группировки", решением заседания Тройки НКВД от 23.04.1938 года осужденных к расстрелу с конфискацией лично принадлежащего имущества:

...Арестованные на следствии виновными себя не признали, показания свидетелей на очных ставках категорически отрицали. Но показания свидетелей никем не проверялись и следствие по этому групповому делу было окончено в течение 3-х дней с момента ареста осужденных.

Как усматривается из материалов проверки эта группировка была создана работниками Ям-польского рай.отдела НКВД искусственно, после получения указаний ст.нач.УНКВД Черниговской области ЕГОРОВА.

По делу были допущены грубейшие нарушения норм УПК УССР тем, что все лица, проходящие по делу, были арестованы без санкции прокурора, обвинение никому предъявлено не было, свидетели не предупреждались за ответственность за дачу заведомо ложных показаний, с материалами следствия никто из обвиняемых ознакомлен не был. Обвиняемые были лишены права на защиту.

Проверкой установлено, что все эти граждане были арестованы только потому, что они являлись выходцами из кулацких семей. Однако при проверке данных не добыто, чтобы они проводили антисоветскую агитацию до ареста, почему органы госбезопасности, проводившие дополнительное расследование по делу пришли к выводу, что все эти лица были осуждены необосновано"4.

Велика хвиля репресій нахлинула на Україну разом з голодомором 1932 - 1933 років. Мільйони людей помирали через відсутність їди. Про це не можна було говорити ні на зборах, ні в газетних та журнальних статтях, скаржитися якому-небудь керівнику, в листі до родичів, друзів, в партійну чи радянську інстанцію. Кожна така спроба жорстоко каралась. Навіть приватна розмова про голод кваліфікувалась як антирадянська пропаганда. З кримінальних справ помітно, що в ті роки багато керівників колгоспів і радгоспів, розуміючи, що голод створюється навмисно, з розумінням ставились до голодуючих. Вони роздавали колгоспникам зерно чи полову з залишками зерна, буряки, соняшник, солому. Але їх діям тут же приходив кінець. Як правило, їх на тривалі терміни позбавляли свободи за "разворовывание государственной или коллективной собственности" або "злоупотребление служебным положением". Багато таких керівників було засуджено за те, що намагались не помічати, як голодні селяни збирали на полях залишки зерна, картоплі або овочів 5.

При вивченні кримінальних справ колишнього КДБ СРСР на осіб, засуджених у Сумській області в 30-і роки XX століття позасудовими органами влади, а потім реабілітованих "за отсутствием состава преступления", виявилось, що в 30-і роки вважалось ледь не престижним розкриття різноманітних контрреволюційних організацій і груп, хоча вони існували тільки на папері і в головах слідчих та їх керівництва. Апогей репресій випав на 1937-1938 роки. Саме в ці роки було засуджено більше всього невинних людей, сфальсифіковано більше всього справ.

"Из протокола допроса от 28 марта 1939 года бывшего начальника облуправления Черниговского УНКВД ЕГОРОВА Андрея Ивановича:

Вопрос: Какую вражескую работу вы проводили?

Ответ: В основном фальсифицировали следственные дела и проводили необоснованные аресты населения.

Вопрос: Укажите персонально, кто фальсифицировал следственные дела?

Ответ: Под моим непосредственным руководством фальсифицировали следственные дела АЛЕКСАНДРОВИЧ - начальник 3 отдела УНКВД, ЛЕЩИНСКИЙ - начальник отделения 3 отдела, БАУТИН - бывший начальник Нежинского РО НКВД, ГРОМОВЕНКО - работающий в настоящее время начальником 3 отдела НКВД СССР.

Вопрос: Вы им давали прямые установки на фальсификацию следственных дел?

Ответ: Не было никакой необходимости давать прямые установки на фальсификацию следственных дел, т.к. в этом они проявляли свою инициативу. Кроме этого мои установки, которые я давал по следственной работе, [и так] направляли на фальсификацию.

Вопрос: Какие же установки вы давали по следственной работе?

Ответ: По следственной работе я давал вражеские установки.

Вопрос: В чем заключались ваши вражеские установки?

Ответ: При получении от УСПЕНСКОГО лимитов на арест 2300 человек, которые должны были быть осуждены по 1 категории [расстрел], мной было созвано оперативное совещание начальников отделов УНКВД, ГО и РО НКВД, на котором я дал установку производить аресты лиц, состоящих по учетам, с бывшим [темным] прошлым и подозреваемых в причастности к контрреволюционным формированиям. Этого уже было вполне достаточно, чтобы следствие направить по неправильному пути, что в результате и получилось. Было оговорено ряд людей и, несмотря на это, я давал санкцию на их арест.

Для проведения вражеской деятельности было большое поле деятельности через созданные межрайонные оперативные группы, которым было предоставлено право по их усмотрению [производить] аресты, вести упрощенный метод следствия, с таким расчетом, чтобы большинство дел направить на Тройку.

В результате бесконтрольной работы межрайонных оперативных групп, проводились аресты лиц, на которых вообще не располагали какими бы то ни было компрометирующими материалами. Физические меры воздействия к арестованным, безусловно, применялись.

О всех вышеизложенных нарушениях революционной законности [мне] было известно, но поскольку это не шло в разрез данных установок УСПЕНСКИМ, мной реальных мер к прекращению нарушений революционной законности не принималось"6

Перевіркою встановлено, що "бывший начальник УНКВД Черниговской области ЕГОРОВ А.И., принимавший участие в осуждении... (фамилия)... и других, давал незаконные установки подчиненным начальникам райотделов НКВД на создание искусственных антисоветских организаций, за что сам был арестован и осужден ". Про це свідчать протест в порядку нагляду по справі засуджених прокурора Сумської області 7 та постанова Президії Сумського обласного суду8 за січень 1960 р.

Що ж служило причиною для арешту? Тотальне переслідування чекало всіх і кожного, хто хоча б якимось чином не "подобався" керуючій владі: колишні офіцери царської армії; особи, які служили в білих арміях[3] ; "борці за незалежну Україну"; уродженці Західної України й іноземних держав; священники і керівники всіх рівнів і рангів; землевласники і промисловці; українці, родичі яких мешкали або емігрували за кордон і мали з ними листування, внаслідок чого (частіше всього) були засуджені за шпіонаж на користь іноземних держав; куркулі, в основному раніше розкуркулені; торговці і спекулянти; раніше засуджені за антирадянську діяльність, антирадянську агітацію, учасники антиколгоспних виступів і бунтів; учителі, які зберігали і використовували в роботі заборонену літературу українських письменників і відомих політичних діячів. Просто випадкові люди, які висловлювали вголос свої крамольні думки про існуючу радянську дійсність і ті, хто "доносив" [4].

Траплялись і курйози, пов'язані з побутовими ситуаціями, але на вирок це не впливало: 5 жовтня 1937 року за звинуваченням в анти-радянській агітації і шкідливій діяльності був засуджений до розстрілу Чорноіван Яків Олексійович, 1897 року народження, уродженець с. Успенка Буринського району Чернігівської (тепер Сумська) області. У своїй заяві від 9 жовтня 1956 року до Прокурора СРСР дружина засудженого пояснює, що "арестовали и забрали моего мужа за то, что трехлетняя дочь по-детски бессознательно карандашом зачертила в букваре несколько страниц и в том числе и портрет тов. Сталина[5]. При аресте мужа забрали и этот букварь и до сих пор ничего неизвестно" 9

Спеціальне дослідження, проведене Верховним Судом України, свідчить, що масовим репресіям були піддані практично всі прошарки суспільства: партійні і безпартійні, колгоспники, робітники, службовці, чоловіки і жінки, люди похилого віку і діти, психічно хворі і бродяги 10. Більшість цих людей виявились "участниками контрреволюционных националистических организаций", "участниками военно-повстанческих организаций" и т.п. По одній справі проходило від одного до кількох десятків, а то й сотень осіб, "борющихся против Советской власти", "ведущих антисоветскую агитацию и пропаганду", "распространяющих провокационные слухи о скорой войне и гибели Советской власти", "изменников Родины", які в своїй більшості були засуджені за 1 категорією (розстріл) з конфіскацією особистого майна.

В ці роки були штучно створені справи інженерно-технічних працівників оборонних заводів, контрреволюційних організацій в різних галузях промисловості і сільського господарства, засуджені служителі релігійного культу, зруйновані і спалені культові будови, засуджені дружини зрадників батьківщини, відомі політичні діячі, діячі літератури та мистецтва 11.

Яким же чином слідчим органам вдалось "виявити і знешкодити" таку масу контрреволюційного елементу і виконати наданий вищим керівництвом план?

Практично у всіх реабілітаційних документах на осіб, засуджених в 1937-1938 роках можна зустріти наступну фразу: "Из материалов дела видно, что "личные признания" арестованных по делу...(фамилии)... и других были добыты работниками, проводившими расследование незаконным путем, с применением физических мер воздействия. Расследование по делу проводили работники Хотенского РО НКВД, Сумской области Тихонов, Крысьев, Фадеев..."12

Слід нагадати, що Сумська область утворена Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 року. До її складу увійшли 12 районів Харківської області, 17 районів Чернігівської області і 2 райони Полтавської області 13. Відповідно у 1937-1938 роках слідство по "сумських справах" вели підрозділи НКВС указаних вище районів. В архів УКДБ стали надходити кримінальні справи на осіб, засуджених за політичними статтями в 20-30-і роки, які є уродженцями або мешканцями Сумської області.

В 1937-1938 роках помічником оперуповно-важеного УДБ Сумського міськвідділу НКВС працював Крисьєв М.Ф., 1906 р. н., уродженець м. Самарканд Узбекської РСР, член КПРС с 1930 року.

На допиті 18 липня 1956 року він показав, що "...кроме следственной работы я иногда по неко-торым делам выносил постановления об избрании меры пресечения, а иногда производил обыски и аресты граждан... Постановления об избрании меры пресечения выносились на основании каких-либо материалов оперативной разработки или же на основании показаний других арестованных. Такие постановления мною выносились на основании приказаний начальника Сумского Горотделения НКВД

- КУДРИНСКОГО. Арестованные, которые первое время не давали о себе никаких показаний, подвергались физическому изнурению...: их допрашивали по нескольку суток без сна. Это же делал и я, по приказанию начальника Сумского Горотделения НКВД

- КУДРИНСКОГО, который также получил на это приказание от Харьковского областного Управления НКВД... На оперативных совещаниях в Сумском горотделе всегда склоняли тех работников, которые гуманно обращались с арестованными,.. Та обстановка, которая в то время существовала в Сумском горотделе НКВД, т.е. незаконные методы ведения следствия, приводили к тому, что некоторые арестованные оговаривали себя"14.

Дуже показовим є наступний документ під грифом " секретно".

"Обзорная справка по архивно-следсвенному делу № 272347 по обвинению КУДРИНСКОГО Алексея Ивановича,

1900 года рождения, уроженца г.Одессы, украинца, из рабочих, член ВКП(б) с 1925 года, в момент ареста пред. начальника 8 отдела Харьковского УНКВД.

Кудринский арестован 16 июня 1939 года...

28 июня 1939 года Кудринский... был направлен на лечение в псих. больницу им. Павлова в г. Киеве.

2 октября 1939 года из псих. больницы поступило заключение, что Кудринский страдает затяжным реактивным психозом..., был освобожден из-под стражи под поручительство двух граждан [фамилии, имена, отчества не указаны].

27 апреля 1940 года по делу Кудринского была назначена повторная судебно-психиатрическая экспертиза в Харьковском институте судебно-психиатрической экспертизы.

Из акта судебно-психиатрической экспертизы от 29 июня 1940 года: Кудринский страдает хроническим душевным заболеванием в форме шизофрении15.

Оперуповноважений ГиркоЛ.С. 9 березня 1939 року показав, що в період работи оперативно-слідчої групи в 1938 році були розмови серед оперативного складу, "что в камерах тюрьмы велась через выделенных людей их числа арестованных обработка арестованных".

Виконувач обов'язків оперуповноваженого 2 відділу Дорофєєв Г.П. 10 серпня 1939 року показав, що "в начале 1938 года в оперативно-следственную группу приезжал начальник 4 отдела ХО УНКВД Симхович, который на совещании дал указание, что большинство лиц арестованных и не арестованных, если они проводят или проводили антисоветскую агитацию, имеющие за собой прошлое, следствие должно по ним разворачиваться на вскрытие контрреволюционного подполья на Украине..." Позже была вскрыта военно-повстанческая организация во главе которой стояли бывшие работники Осоавиахима и райвоенкомата16.

"... Фадееву Кудринский передавал вести следствие тех арестованных, которые не сознавались у Федорова; когда приступал к допросу Фадеев, на утро обязательно добивался показаний... Фадеев по горотделу считался лучшим следователем, что давал много расколов в ночь и случаев таких, чтобы у него арестованный не сознавался в своих преступлениях почти не было"17.

Показання свідків про методи "роботи" слідчих говорять самі про себе і не потребують коментарів.

"... Следователь применял ко мне физические меры: били по затылку... и я подписал протокол дознания...

... Примерно с часа ночи на протяжении 4-5 часов избивал меня ладонью по шее, кулаками в виски и под бока, брал обеими руками за грудь и бил туловищем о стену"18.

"...Кудринский избивал меня кулаком по всем членам тела, требуя "раскола" в контрреволюционной деятельности"19.

"...Кудринский также избивал меня ребром линейки. Бил по темени головы. Уходя на обед оставлял со мной двух милиционеров, которые на протяжении 2-х часов избивали, а затем бросили на 3-е суток в одиночную камеру...

...Будучи после побоев в тюремной больнице, там находился заключенный Левин, который потерял зрение после того, как его избивал Кудринский этой же линейкой по вискам и темени головы...

...Со стороны Кудринского ко мне применялись меры физического воздействия, выразившиеся в том, что он избивал на допросах кулаками, наганом, выбивал из-под меня, сидящего на краю стула - стул ногой, когда я падал на пол, продолжал избиение стулом, требуя признаний и добился, что я дал на себя клеветнические показания"20.

"... Фадеев избивал так, что нельзя описать. Бил кулаком, поломал подо мной табуретку и избивал ножкой табурета...

... Фадеев меня допрашивал 5 раз подряд по целой ночи, все время избивая и заставил в бессознательном состоянии подписать ложные показания..."

Кудринський АІ. був допитаний у справі лише один раз 23 квітня 1939 року. На допиті він показав, "что античекистских методов следствия в Сумском горотделе при нем не допускалось"21.

Такі керівники НКВС були у всіх областях, районах і містах Радянського Союзу. І керувались вони одними і тими ж "вказівками" вищого керівництва, втілюючи в життя політику партії і уряду того часу.

В Харківській області одним з "визначних" слідчих був Друшляк Іван Степанович.

"Обзорная справка по архивно-следсвенному делу № 797899 по обвинению ДРУШЛЯКА Ивана Степановича,

1913 года рождения, уроженца ст.Купянск Харьковской области, украинца, из рабочих, член ВКП(б) с 1931 года, до ареста проживавшего в г.Киеве и работавшего пом.нач. отделения 2 отдела НКВД УССР.

ДРУШЛЯК И.С. был арестован НКВД УССР 7 июня 1939 года за нарушение социалистической законности при расследовании контрреволюционных дел.

В процессе следствия было установлено, что ДРУШЛЯК, работая в УНКВД по Харьковской области, а впоследствии в НКВД УССР, систематически применял на допросах к арестованным меры физического воздействия и этим самым понуждал арестованных давать вымышленные показания о своей якобы контрреволюционной деятельности.

Незаконные методы следствия ДРУШЛЯК применял и к тем арестованным, на которых он не располагал никакими материалами. В результате избиений ДРУШЛЯК в сутки добивался по 8-10, так называемых "признательных" показаний.

Полученные показания от арестованных ДРУШЛЯК зачастую фальсифицировал и путем применения побоев, принуждал арестованных подписывать эти фальсифицированные протоколы"22.

Свідок Ратштейн Я.Р. заявив на допиті: "ДРУШЛЯКОМ всегда применялись одинаковые меры физического воздействия, т.е. он становился в позу и засыпал ударами кулаков в живот, плевал последним в лицо, рот, нагибал арестованных и бил по шее ребром кисти руки, отчего последние падали на пол. Брал за грудки и головой и спиной бил арестованных о стену...

...Все протоколы арестованных, которые составлял ДРУШЛЯК кишели участниками организаций и это давало повод руководству 4 отдела СИМХОВИЧУ И ФЕДОРОВУ ставить в пример ДРУШЛЯКА как лучшего из лучших..."

Всіх арештованих, які не визнавали себе винними у других слідчих, передавали для "раскола" ДРУШЛЯКУ. ДРУШЛЯК "от всех получал показания"23.

Свидетель Гохбергм М.Е. на допиті 8 вересня 1939 року показав:

"Не знаю, откуда ДРУШЛЯК достал толстую дубовую палку с большим набалдашником, эта палка называлась им "Рандо". С этой палкой ДРУШЛЯК ходил из кабинета в кабинет к следователям и избивал подследственных...

Он буквально издевался над подследственными, избивал их руками, ногами, палкой, плевал в лицо, ломал на их спинах стулья..."

Свидетель Френкель так розповів про його допит ДРУШЛЯКОМ:

"На протяжении целого дня нещадно меня истязал, доводя несколько раз до невменяемого состояния, требуя от меня показаний, что я мол враг-сионист. Проявленному ДРУШЛЯКОМ садизму не было края. Палкой от стула и резиновой трубкой избивал меня по свежим ранам, плевал в рот, заставлял грязной бумагой из сорной корзины вытирать окровавленное им мое лицо. Таким образом, в результате незаконных действий и длительного истязания меня ДРУШЛЯКОМ, я был вынужден подписать составленный и сочиненный им протокол допроса о моей якобы принадлежности к сионизму и вредительской шпионской деятельности"24.

14-15 січня 1940 року Військовий Трибунал військ НКВС Київскої області заслухав справу ДРУШЛЯКА и на підставі показаний допитаних в суді звинувачуваного, свідків та письмових документів засудив ДРУШЛЯКА за ст. 206-17 п. "б" КК УРСР до ВМП - розстрілу.

11 квітня 1940 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР своєю ухвалою замінила ДРУШЛЯКУ меру покарання - розстріл 10 роками позбавлення волі в ВТТ, без уражения в правах25.

В 1937-1938 роках одним из работников НКВС в Харківській області був РЕЙХМАНЛ.С., який здійснював керівництво слідством по деяким справам.

"Обзорная справка по архивно-следсвенному делу № 975092 по обвинению:

РЕЙХМАНА Льва Йосифовича, 1901 года рождения, уроженца г. Чернигова. До ареста 24.10.1938 г. начальник 7 отдела ГУГБ НКВД СССР.

25 января 1940 г. Военной Коллегией Верховного суда СССР по ст.58-1 "а" и 58-11 УК РСФСР осужден к ВМН, приговор приведен в исполнение 26.01.1940 г. Следствие по делу РЕЙХМАНА проходило в Москве.

В судебном заседании РЕЙХМАН показал, что за 1937 год по Харьковской области тройкой было рассмотрено дел на 9850 человек, из них осуждено к расстрелу 3450 человек, а все остальные к разным срокам наказания. К делу была приобщена копия докладной записки РЕЙХМАНА от февраля 1938 года, адресованная ЕЖОВУ[6], в которой РЕЙХМАН указывает, что Харьковская область еще продолжает быть засоренной враждебными элементами. Он указывает что им учтено 12154 чел. чуждых элементов. В связи с этим он просит Ежова выделить дополнительные лимиты на Харьковскую область в размере 8000 чел., из них по 1 категории - 3000 и по 2 категории - 5000 человек.

Эту докладную записку РЕЙХМАН на следствии объяснил следующим образом:

В феврале 1938 года в Киеве созывалось оперативное совещание под руководством Ежова, который на этом совещании заслушав доклады с мест, заявил, что по Украине надо еще расстрелять тысяч тридцать. Тогда же им было предложено составить дополнительные заявки на лимиты, что им и было сделано"26.

В 1937-1938 роках по Сумщині прогриміла справа інженерно-технічних працівників Шосткинських оборонних заводів. Керував слідчою групою начальник 3 відділу УНКВС у Чернігівській області Александрович. В його підпорядкуванні був начальник відділення відділу місць ув'язнення УНКВС по Чернігівській області Кулешов Віктор Іванович, 1903 року народження, уродженець м. Ленінграда, росіянин, член ВКП(б) з 1920 року. В протоколі допиту від 31 травня 1956 року він показав, що "аресты по этим заводам проводились по показаниям арестованных. Причем, именно последующие аресты проводились на основании показаний обвиняемых" 28.

В 1937-1938 роках в його провадженні знаходилась і справа щодо обвинувачення колишнього директора Шосткинського заводу №53 Нестерова, а також слідча справа на обвинувачуваних, які працювали до арешту на Шосткинських оборонних заводах.

Із свідчень ЄГОРОВА А.І., колишнього начальника Чернігівського облуправліния НКВС, на допиті 28 березня 1939 року:

"Вступив в обязанности начальника Черниговского облуправления НКВД, через несколько дней начальник 3 отдела АЛЕКСАНДРОВИЧ мне доложил, что 3 отделом вскрыта крупная контрреволюционная право-троцкистская организация на Шосткин-ских оборонных заводах, которая активно проводит вредительскую работу и, якобы эта организация состоит преимущественно из инженерно-технических работников. После информации АЛЕКСАНДРОВИЧА, мной были даны указания немедленно провести аресты всех лиц, проходящих по данному делу, что АЛЕКСАНДРОВИЧЕМ и было сделано, правда всех не успели репрессировать, но большинство из проходящих были репрессированы... Вначале было репрессировано руководство оборонных заводов из инженерно-технических работников и вполне понятно, что они давали "показания" на тех лиц, с которыми больше общались, а общение их было с инженерами и техниками данных заводов"29.

Із свідчень КУЛЕШОВА Віктора Івановича на допиті 31 травня 1956 р.: "Чтобы добыть показания у арестованных "следователи следственной группы указанного Управления... применяли длительные допросы по нескольку суток подряд. При этом следователи менялись, а арестованные не имели возможности отдыхать. Ставили их (арестованных) к стенке по стойке смирно, сажали на край угла стула на длительное время...

...Моими непосредственными начальниками ШПЕРЛИНГОМ и АЛЕКСАНДРОВИЧЕМ была введена практика составления так называемых рабочих протоколов обвиняемых, которые впоследу-ющем корректировались АЛЕКСАНДРОВИЧЕМ, после чего эти протоколы следственные работники переписывали начисто и давались на подпись обвиняемым. Цель корректировки заключалась в усилении виновности обвиняемых"30.

Обвинувачуваний мав право попросити слідчого працівника дати йому папір для написання якої-небудь заяви (відмови від обвинувачень або зізнань в "скоєному"). Папір видавався тільки з дозволу Шперлінга або Олександровича.

"Подследственный, получив бумагу и если в заявлении написано не то, что нужно было Александровичу, то последний также заявления рвал демонстративно в присутствии арестованного, очевидцем чего я являлся...

...Обвиняемых к очным ставкам подготавливали, говорили с кем им будет проводиться очная ставка, как при этом должен вести обвиняемый на данном допросе и какие давать показания. На самих же очных ставках подробно записывались изобличающие показания обвиняемого, а если один из обвиняемых отрицал эти показания... их в протокол очной ставки не записывали"31.

В 1937-1938 роках було репресовано більшість інженерно-технічних працівників Шосткинських оборонних заводів. З досліджених 1000 справ на осіб, засуджених позасудовими органами, близько 50 справ, за якими проходять від 1 до 40 особи, були заведені тільки на уродженців м. Шостка Сумської області. Найчастіше ці люди були покарані до найвищої міри покарання - розстрілу.

Як правило, родичі нічого не знали про долі "тих, кого забрали". Залишені, здебільшого без засобів для існування дружини з дітьми, батьки обвинувачених писали листи у всі "вищі" інстанції з проханнями про реабілітацію або надання інформації про їх долі, так як або взагалі нічого не знали про них з моменту арешту, або мали інформацію, "що засуджений на №ий термін без права листування".

Вивчаючи реабілітаційні матеріали 50-60-х років, часто зустрічаємо раніше засекречену інформацію про те, що згідно вказівці КДБ при СМ СРСР №108/сс від 24 серпня 1955 року відомості про дійсну причину смерті родичів не повідомлялись. Місцевим відділенням ЗАГСу рекомендувалось "...провести реєстрацію смерті гр. (прізвище, ім'я, по-батькові), визначивши, що він в 1938 році був засуджений на 10 років ІТЛ в місцях позбавлення свободи, помер 16 серпня 1944 року від хвороби - гостра ниркова недостатність" 32. На кожну окрему людину, засуджену до розстрілу, пропонувалась окрема причина смерті, причому одна другої страшніша: хронічна дизентерія, крупозне запалення легенів, анемія, виробнича травма, туберкульоз, черевний тиф, непрохідність кишечника, виразка шлунку і т.д.

Родичі, отримавши подібну довідку із ЗАГСу, продовжували писати листи у "вищі" інстанції, але тепер уже з проханнями про вказання місця поховання раніше засуджених, на що отримували стандартну відповідь: "Відомостей про поховання немає". Які ж можуть бути відомості про поховання в 1944 році, якщо людину розстріляно в 1937 або 1938 році? Але це ще не все!

В 1990-1991 роках Управління КДБ УРСР у Сумській області на відділи ЗАГСів направляло повідомлення, в яких просило зробити виправлення в актах про смерть: про дату смерті

- наприклад, з 12 липня 1941 року на 23 травня 1938 року, і про причину смерті - наприклад, старечий маразм замінити на розстріл33.

Ну що ж, виправити папери ніколи не пізно. Але що повинні відчувати люди, у яких в 30-х роках з сім'ї вирвали чоловіка, сина або брата, і які жили в невідомості - де рідні, що з ними, за що з ними так вчинила влада. В 50-х роках "вищі інстанції" повідомили, що їх родич був засуджений, наприклад, до 10 років виправно-трудових таборів без права листування і помер в 194. році від якоїсь хвороби, а в 90-х роках виявилось, що людина була просто розстріляна в 1937 році і реабілітована посмертно за відсутністю складу злочину.

Процес реабілітації розпочався в 1953 році після смерті "великого вождя всіх народів Радянського Союзу", коли Верховному Суду СРСР було дано право перегляду за протестами Генерального Прокурора рішення колишніх колегій ДПУ, "трійок" і "особливої ради" при НКВС

- МДБ - МВС СРСР.

У відповідності до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1955 року Президії обласних судів отримали право відміняти постанови позасудових органів за виключенням постанов вищих "двійок", які міг відмінити тільки пленум Верховного суду СРСР. Фактично в Україні цю роботу почали проводити з 1956 року 34. Масовий перегляд справ розпочався після прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року "Про додаткові заходи по відновленню справедливості у відношенні жертв репресій, які мали місце в період з 30-40-х і початку 50-х років", а також у зв'язку з прийняттям 17 квітня 1991 року Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

У дуже багатьох кримінальних справах на осіб, засуджених позасудовими органами, підшиті матеріали з розслідування протизаконних методів ведення слідства в 30-і роки. Багато слідчих засуджені, але хіба їх покарання і визнання їх вини можна порівняти з сотнями і тисячами скалічених людських доль, людських жертв? Хіба це зрівнянне з тим болем, який залишився назавжди в пам'яті людей про ці роки?

1 Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика. - К.: Юрінком,1997. - С.135-136.

2 Там же. - С.69-71.

3 Там же. - С.72-73

4 Державний архів Сумської області (далі ДАСО).

- ф.Р.-7641, оп.2, спр..230, арк..209.

5 Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика.-К.:Юрінком,1997.-С.10-11.

6 ДАСО. - ф.Р. -7641, оп.2, спр.216, арк.296-297.

7 ДАСО.- ф.Р - 7641, оп.2, спр. 230, арк.209.

8 ДАСО. - ф.Р.-7641, оп.2,.спр.216, арк..313.

9 ДАСО. - ф.Р - 7641, оп.1,спр..405, арк. 40.

10 Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика. - К.: Юрінком,1997. - С.8.

11 Там же. - С.99-105.

12 ДАСО. - ф.Р - 7641, оп.1, спр.819, арк.77-77

зв.

13 Сумщина від давнини до сьогодення: Науковий довідник / Упорядник Л.А.Покидченко/.

- Суми: Видавництво "Слобожанщина", 2000.

- С. 273, 282.

14 ДАСО. - ф.Р - 7641, оп.1, спр..819, арк.81-83.

15 Там же. - арк.84.

16 Там же. - арк.88.

17 Там же. - арк.90.

18 Там же. - арк.91.

19 Там же. - арк.92.

20 Там же. - арк.93.

21 Там же. - арк.95.

22 ДАСО. - ф.Р -7641, оп.2, спр..253, арк.202.

23 Там же. - арк.206.

24 Там же. - арк.207.

25 Там же. - арк.208.

26 ДАСО. - ф.Р. -7641, оп.2, спр.387, арк.139-140. 27ДАСО. - ф.Р - 7641, оп., спр..407, арк..92.

29 ДАСО. - ф.Р - 7641,оп.2, спр.10, арк.232-233.

30 ДАСО. - ф.Р - 7641, оп.2, спр..216, арк.298.

30 ДАСО. - ф.Р - 7641, оп., спр.10, арк..234.

31 Там же. - арк.234-235.

32 ДАСО. - ф.Р -7641, оп.1, спр.296, арк.13.

33 ДАСО. - ф.Р - 7641, оп.2, спр.264., арк.361.

34 Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика. - К.: Юрінком,1997.- С.14.

__________________________