Після закінчення громадянської війни уряд РСФРР вирішив остаточно залишити за собою Крим. Адже попри всю підпорядкованість уряду УСРР Москві, Кримський півострів мав надзвичайно важливе стратегічне значення. Тут знаходились провідні бази Чорноморського флоту. Крім того, перефразовуючи відомий вислів У.Черчілля, Крим був "м'яким підчерев'ям" України. Маючи його в своїх руках, Росія замикала південні рубежі України. Але як бути з тим, що більшість населення Криму були не росіяни? За переписом 1897 р. у Таврійській губернії, до якої входив і Крим, мешкало 42,2% українців, 13% кримських татар, 3,8% євреїв, 2,8% болгар, 5,4% німців та представників інших народів1. Отже, створювати автономію за національно-територіальною ознакою для переважаючої національної групи українців на кордоні з Україною не мало ніякого сенсу. Ось тому вкотре вдалися до демографічних фальсифікацій. Українців, росіян і білорусів об'єднали в одну національну групу під назвою -"росіяни". В одні національні групи були об'єднані також татари і турки та євреї і караїми. Складається враження, що на словах відкидаючи поділ за релігійною ознакою більшовики саме його поклали в основу виділення певних національних груп. Перепис дав такі результати: всього в Криму було зареєстровано 729 тис. мешканців. З них 51,5% складали росіяни і українці, 25,9% - кримські татари, 6,8% - євреї, 5,9% - німці та інші -вірмени, болгари, поляки, греки2. Таким чином шлях до створення територіальної автономії був відкритий. 18 жовтня 1921 р. Голова Раднаркому РСФРР В.Ленін та голова ВЦВК М.Калінін підписали постанову про утворення Кримської АСРР. Перед урядом новоствореної автономії постало завдання відбудови господарства півострова, зруйнованого війною. В цих умовах повною мірою і дало себе знати від'єднання від України, порушення з нею економічних зв'язків і переорієнтація господарського життя на Росію.

 

В Центральному державному архіві вищих органів влади України зберігається цікавий документ - "Доповідна записка" Комісії по адміністративно-економічному районуванню Криму, яку вона в березні 1923 р. направила до ЦВК Кримської АСРР і відповідно якої автономний уряд півострова прийняв рішення звернутися до України з пропозицією віддати 10 волостей Дніпровського і Генічеського повітів. Які ж аргументи наводять кримські економісти? По-перше, те, що ці повіти раніше входили до складу Таврійської губернії, і тому доцільно було б їх повернути Криму. В чому полягає така доцільність автори розкривають далі. Необхідне було тверде джерело місцевого бюджету: "Комунальне господарство Криму, що підтримується досить незначними асигнуваннями центру, -писали вони, - яких ледве вистачає для підтримання в належному стані уцілілого від зруйнування господарства, не говорячи вже про відбудову зруйнованого, не може розраховувати на підтримку ні з боку промисловості, стан якої критичний, ні з боку нечисленого населення, платоспроможність якого надзвичайно слаба, і тому не може слугувати навіть безпосереднім базисом для місцевого бюджету, який міг би підтримувати лікувальні центри і пам'ятники мистецтва, збереження яких є державною необхідністю".

 

Завдяки прилученню 10 українських повітів уряд Криму мав також на меті збільшити й людські ресурси. Адже, попереджали автори доповідної "навіть при єдиній формі військового управління радянських республік нечисельність населення Криму викликає деякі опасіння у відношенні призову до армії по місцевому призначенню...'4. Відмова ж віддати ці повіти, на думку членів комісії, могла привести до гальмування нормального економічного і культурного розвитку Кримської АСРР.

 

Разом з тим, щоб якимось чином зацікавити український уряд в реалізації цього проекту, автори доповідної стверджували (не наводячи при цьому жодних фактичних даних), що продовження лінії кордону між Кримом і Україною буде сприяти посиленню економічних зв'язків і остання зможе завдяки цьому одержувати більше імпортних товарів з півострова5.

 

З боку українського уряду і місцевих органів влади ці пропозиції уряду Кримської автономної республіки одержали різко негативну оцінку. Така позиція сприяла тому, що ЦВК Союзу РСР не наважився поставити на розгляд цей проект і кордони між Україною і Кримом залишились без змін.

 

Слід зазначити, що з часу свого заснування Кримська АСРР за своїм статусом мало чим відрізнялась від місцевих адміністративних одиниць у складі Російської Федерації. А після того, як 10 травня 1944 р. Державний Комітет Оборони прийняв рішення про виселення кримських татар у східні райони, відпала будь-яка необхідність гратися у кримську державність6. 30 червня 1945 р. указом Президії Верховної Ради Кримська АСРР була перетворена на Кримську область.

 

Війна стала тяжким випробуванням для населення півострова. Внаслідок смертності та депортацій кількість мешканців скоротилась до 780 тис. чоловік, відповідаючи рівню 1926-27 років. У Криму діяло лише 342 дрібних та середніх підприємстві. Для відбудови економіки Кримська область не мала в своєму розпорядженні ні матеріальних, ні людських ресурсів. Щоб полегшити демографічну ситуацію, до Криму спішно направлялися переселенці з України та РСФРР. Переселення в Крим відбувалося в декілька етапів, починаючи з вересня 1944 р. і аж до 1978 р. В 1953 р. з Курської, Воронезької, Рязанської, Сумської та Чернігівської областей переселяли навіть цілі колгоспи. Дані свідчать, що на початок 1945 р. на півострів було переселено понад 17 тис. сімей, а з 1950 по 1954 роки ще 57 тис. чоловік9. Проте незвичні умови життя і праці, посуха 1946 p. і неврожай 1947 p. призвели до того, що переселенці стали масово залишати Крим. На їх місце присилали нових, але це не могло змінити на краще демографічну ситуацію. Людських і матеріальних ресурсів не вистачало. За цих умов лише подальша інтеграція економіки Криму в економіку України давала можливість подолати існуючі труднощі. І такий процес активно відбувався.

 

Оскільки Крим є аграрним регіоном зі специфічними природними умовами, то в розвитку сільського господарства величезну роль відігравало зрошувальне землеробство. "Укрводбуд" розпочинає будівництво Сімферопольського і Старо-Кримського водосховищ. У цей же час проектується і розпочинається будівництво головної водної артерії Криму - Північно-Кримського каналу, який живиться водами Дніпра. Добувна промисловість півострова тісно пов'язується з Україною. Комишбурунський залізорудний комбінат став головним постачальником сировини для "Азовсталі". Балаклавське рудоуправління забезпечувало потреби у збагачених флюсах заводів "Криворіжсталь" і "Запоріжсталь". З України Крим одержував продукти харчування, і в першу чергу хліб.

 

Отже, в перші повоєнні роки економіка півострова стала ще більше залежати від України. В той же час РСФРР не могла приділити достатньої уваги відбудові своєї Кримської області. Як свідчать дані, в 1950 р. промисловість Криму досягла лише 81% довоєнного рівня10. Все ще на повну силу не могли працювати підприємства чорної металургії, залізорудної і хімічної промисовості, не вдалося повністю відбудувати заводи і фабрики легкої і харчової промисловості. По основних галузях промисловості становище виглядало так:

 

Галузь виробництва

Випуск валової продукції (в %)

1940 р.

1945 р.

1950 р.

Залізорудна

100

_

78

Чорна металургія

100

0,5

3,7

Легка промисловість

 

 

 

в тому числі:

 

 

 

трикотажна

100

9,7

63

швейна

100

45

63

взуттєва

100

17

49

Харчова промисловість

 

 

 

в тому числі:

 

 

 

рибна

100

31

83

мукомольно-круп' яна

100

30

37

плодоовочева

100

18

66

випічка хліба

100

30

41

 

Не досягло в цілому довоенного рівня і сільське господарство. В 1950 p. посівні площі складали лише 881 900 гектарів, в той час як до війни - 987 400 12. Врожайність зернових і технічних культур цілком залежала від погодно-кліматичних умов, можливостей зрошення і внесення хімічних добрив. У 1950 р. в середньому вдалося зібрати лише по 3,9 ц зерна з гектара. Не були відновлені площі під технічними культурами. Тваринництво також не досягло довоєнного рівня. І становище продовжувало погіршуватися. Розуміючи, що уряд РСФРР не в змозі надати необхідної допомоги для виведення області з кризового стану, населення і місцеві органи влади дедалі частіше стали висловлювати бажання про приєднання до України, бачачи в цьому можливість поліпшити становище на півострові. Таким чином, чи не вперше в історії радянського законодавства питання про передачу Криму було порушено не в вищому політичному органі партії, а так би мовити на місцевому рівні.

 

Після докладного вивчення Рада Міністрів РСФРР дійшла висновку про доцільність передачі Кримської області до складу Укріїни. З цією пропозицією вона звернулась до Президії Верховної Ради РСФРР. У свою чергу остання увійшла в зносини з Президією Верховної Ради Української РСР і одержала принципову згоду. Після цього питання про передачу Кримської області Україні було розглянуто на спільному засіданні Президії Верховної Ради РСФРР за участю представників Кримської обласної та Севастопольської міської Рад депутатів трудящих. У прийнятій постанові зазначалось: "Враховуючи спільність економіки, територіальну близкість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю і Українською РСР, а також беручи до уваги згоду Президії Верховної Ради Української республіки, Президія Верховної Ради РРФСР вважає за доцільне передати Кримську область до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки". Ця постанова була направлена до Верховної ради СРСР.

 

13 лютого 1954 р. питання "Про подання Президії Верховної Ради РРФСР по питанню передачі Кримської області до складу Української РСР" було розглянуто на засіданні Президії Верховної Ради УРСР. В прийнятій постанові підкреслювалось, що "Президія Верховної Ради Української РСР висловлює сердечну подяку Президії Верховної Ради Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки за цей великодушний благородний акт братнього російського народу. Український народ з почуттям глибокого задоволення і палкої вдячності зустріне рішення про передачу Криму до складу Української РСР, як нове яскраве виявлення безмежного довір'я і щирої любові російського народу, нове свідчення нерушимої братньої дружби між російським і українським народами". Президія Верховної Ради України також постановила: "Просити Президію Верховної Ради Союзу РСР передати Кримську область із складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки". Ця постанова також була направлена до Президії Верховної Ради СРСР. Президії Верховних Рад обох республік діяли у чіткій відповідності до статей 15-6 Конституції УРСР та 16-а Конституції РРФСР.

 

19 лютого 1954 р. в Москві було скликано засідання Президії Верховної ради СРСР за участю представників усіх зацікавлених сторін: Голів Президій Верховних Рад РРФСР М.Тарасова та УРСР - Д.Коротченка, секретарів Президій Верховних Рад І.Зиміна і В.Іваненка, заступників Голів Рад Міністрів відповідно В.Маслова та М.Гречухи, а також від Кримської області перший заступник голови виконкому Кримської облради П. Лялін, голова виконкому Сімферопольської міської Ради Н.Катков, голова виконкому Севастопольської міськради С.Сосницький. Слід зазначити, що на цьому засіданні М.Хрущова не було*. Першим виступив Голова Президії Верховної ради РРФСР М.Тарасов. Обґрунтовуючи прийняте Президією рішення про передачу півострова, він перш за все підкреслив, що Крим є "немовби природним продовженням південних степів України. Економіка Кримської області тісно пов'язана з економікою Української республіки. З географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української республіки доцільна і відповідає загальним інтересам Радянської держави"15. Визнаючи існуючі реалії, М.Тарасов зазначив, що за останні роки господарські і культурні зв'язки між Україною і Кримом ще більше зміцніли. Зачитавши постанову Президії Верховної Ради РРФСР, її Голова просив Президію Верховної Ради СРСР затвердити передачу півострова Україні. У промові-відповіді Голова Президії Верховної ради УРСР Д.Коротченко запевнив, "що з боку українського народу буде приділена належна увага дальшому розвиткові народного господарства Криму і підвищенню матеріального добробуту трудящих Кримської області" 16. Він також познайомив присутніх з постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 13 лютого 1954 р.

 

У своїх виступах під час обговорення питання заступник Голови Президії Верховної Ради СРСР Ш.Рашидов та члени Президії О.Куусінен, О.Шверник та інші також підтримали передачу Кримської області Україні.

 

На підтримку цього рішення висловився і Голова Президії Верховної Ради СРСР К.Ворошилов.

 

У цей же день Президія Верховної Ради СРСР одностайно затвердила Указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР у склад УРСР". В ньому наголошувалось: "Враховуючи спільність економіки, територіальну близкість і тісні господарські і культурні зв'язки між Кримською областю і Українською РСР, Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік постановляє: "Затвердити спільне подання Президії Верховної Ради РРФСР та Президії Верховної ради УРСР про передачу Кримської області із складу Російської Радянської федеративної Соціалістичної Республіки в склад Української Радянської Соціалістичної Республіки".

 

26 квітня 1954 р. Верховною Радою СРСР після детального обговорення цього питання був прийнятий закон "Про передачу Кримської області із складу РРФСР в склад Української РСР". Він мав усього два пункти: 1. Затвердити Указ Президії Верховної ради СРСР від 19 лютого 1954 року про передачу Кримської області із складу РРФСР в склад Української Радянської Соціалістичної Республіки. 2. Внести відповідні зміни в статті 22 і 23 Конституції СРСР". Отже, ми бачимо, що в даному випадку були суворо дотримані всі необхідні вимоги. Передача відбулася не тільки за обопільною згодою, але й за ініціативою самої Російської Федерації. Крім того в жодних з наведених документів немає й згадки про дарунок з нагоди 300-річчя возз'єднання України з Росією. Не збігаються ці рішення із святкуванням і хронологічно. То чому ж усе-таки Росія пішла на такий крок? Посилання лише на бажання переважної частини населення півострова не дають повного уявлення про справжні внутрішні причини. Щоб заповнити цю прогалину слід, на наш погляд, звернутися до питання про те, що ж являла собою економіка Криму в першій половині 50-х років.

 

Вище ми вже зазначали, що на кінець 40-х років економіка півострова так і не вийшла на довоєнні рубежі. На початок 50-х років становище погіршилось. У фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань Ураїни зберігається довідка про стан соціально-економічного розвитку Криму, що була підготовлена в січні 1954 р. для тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України О.Кириченка. В сільському господарстві посівні площі порівняно з 1940 р. зменшились на 70 тис. гектарів. Удвічі, порівняно з тим же періодом, зменшилися посіви технічних культур. Із 304 колгоспів лише 3 освоїли польові та кормові сівозміни. Не вдалося досягнути довоєнного рівня врожайності баштанних культур, сіяних трав, тютюну, овочів, картоплі. В 1953 р. зібрали лише по 47 центнерів цукрового буряка з гектара. Якщо в 1940 р. сади в середньому давали 55 центнерів плодів з гектара і виноградники - 19,6, то в 1953 р. відповідно 20 і 12 центнерів. Зменшились порівняно з 1940 р. і показники у тваринництві. В багатьох колгоспах худоба утримувалася просто неба. План будівництва приміщень для ферм був виконаний лише на 36,5%, а пташників - на 43%. З 3516 тракторів більшість була не відремонтована. Не вистачало майже 1100 тракторів. Низьким був освітній рівень керівників господарств. З 304 голів колгоспів 143 не мали навіть середньої освіти. В 1953 р. був зірваний і план сівби зернових. За станом на грудень лише 27% засіяних площ не вимагали пересіву. Проте зерна колгоспи не мали. Лише на третину вони були забезпечені і насінням картоплі. Внаслідок такого занепаду сільського господарства нижче довоєнного була оплата трудодня. Розрахунок овочами, картоплею, кормами на трудодні припинився зовсім. Розорення в головній галузі господарства, аграрній призвело до того, що бюджет області на 1 січня 1954 р. мав податковий дефіцит на суму 6 млн. 60 тис. карбованців.

 

Не виконала планів і промисловість. Відставали легка та харчова галузь, будівнича не могла освоїти виділені кошти.

 

В занедбаному стані знаходилась і охорона здоров'я. За чотири роки до входження Криму у склад України тут було введено в дію лише одну міську лікарню та дві міські санепідемстанції. В лікарнях гостро не вистачало обладнання та меблів. У той же час з 120 млн 598 тис. крб., що були виділені на будівництво, ремонт, благоустрій та придбання устаткування для медичних закладів, вони одержали лише 2,5 млн. крб. Все інше було витрачене на благоустрій кабінетів обласних керівників.

 

На кінець 1953 р. в області діяло лише 34 хлібо-булочних магазини, 18 м'ясних, 8 молочних, 2 тканини, 2 взуття, 5 швейних виробів, 5 будматеріалів, 10 культтоварів, 28 книжкових, 15 господарських, 6 меблевих. Майже половина сіл взагалі на мала магазинів. Головними торговими центрами були базари, що діяли в районних центрах18. Наведені дані переконливо свідчать, що РРФСР так і не змогла надати народному господарству півострова необхідної фінансової і матеріальної підтримки, щоб подолати повоєнну розруху. На фоні цього зрозумілою стає ініціатива Ради Міністрів РРФСР про передачу Україні півострова, який висів пудовою гирею на хворій економіці самої Росії.

 

Одержавши такий спустошений край, Україна з самого початку вклала значні кошти у відбудову і піднесення його економічного потенціалу. Вже в другій половині 50-х pp. капітальні вкладення в економіку Кримської області складали 2 317,5 млн. крб. Були введені в експлуатацію 183 підприємства гірничорудної, хімічної, енергетичної, легкої і харчової промисловості. За цей же час було побудовано 745,4 тис. кв. метрів житла. Значними були капітальні вкладнення в економіку півострова і в наступні періоди:

 

1976-1980 pp. - 5.346 млн.крб.

 

1981-1985 pp. - 6.314 млн.крб.

 

1986-1990 pp. - 7.001 млн.крб.

 

Для порівняння, в Чернівецькій області за той же час вони складали відповідно 1065 млн.крб, 1.271 млн.крб. і 1.844 млн.крб.20 У цілому ж з часу входження Криму у склад України і до 1990 р. в його економіку було вкладено 30.765 млн. карбованців21. Це сприяло швидкому зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва, підвищенню добробуту населення півострова. В експлуатацію була введена житлова площа загальним обсягом 4.572 тис.м2. 22 Кількість лікарняних закладів збільшилась з 104 в 1940 р. до 313 в 1990 р.

 

За цей же період економіка півострова ще тісніше інтегрувалася в українську і стала ще більше залежати від постачання сировиною, промисловою продукцією та продуктами харчування з України. Перш за все це стосувалося зрошення засушливих, малопридатних- для сільського господарства земель. Зараз на півострові зрошується 390 тис. гектарів. Це дорівнює приблизно 20% загальної площі сільгоспугідь. Але на них вирощується понад 50% валової сільськогосподарської продукції24. І це за рахунок води Дніпра, що поступає на півострів по Північно-Кримському каналу. В 1988 р. півострів одержав по ньому 2.675 млн.куб.м. Зараз на зрошуваних дніпровою водою землях щороку вирощується 765 тис.т зерна, 372 тис.т овочів, 562 тис.т ягід і фруктів, 218 тис.т винограду тощо. В перерахунку на світові ціни одержувана по каналу вода коштує близько З млрд. доларів щорічно.

 

Залежною від України є і паливно-енергетична база півострова. чЗа рахунок власного виробництва Кримська автономна республіка задовольняє лише 14% потреб. З 8 млрд. кіловат електроенергії 7 млрд.квт. вона одержує з України. Звідси є надходження і промислової продукції. Україна повністю задовольняє потреби Криму в сталевій арматурі, стиролі, етиловому спирті, тролейбусах, автоматичних телефонних станціях, компакт-касетах, цукрі та багато в чому іншому. Про це свідчить співвідношення витратної і прибуткової частини кримського бюджету. В 1992 році вона перевищувала прибуткову на 7,2 млрд.крб.

 

Сподівання певної частини політичних сил, що активно діють зараз на півострові, і зокрема "Республиканского движения Крыма", що його вихід зі складу України не позначиться суттєво на його економічному становищі - примарні. Головний їх аргумент, що Крим зможе протриматись за рахунок лікувальних і оздоровчих якостей, не витримує критики. Складна екологічна ситуація, слабка інфраструктура індустрії відпочинку, високі ціни роблять Крим непривабливим для іноземних туристів. У плані зацікавленості іноземних інвесторів Крим займає одне з останніх місць серед інших регіонів України.

 

Отже, якщо Крим і зміг би переорієнтуватися на Росію, або інші країни СНД, одержуючи звідти енергоносії і необхідну промислову продукцію, то дніпровська вода та електроенергія і надалі будуть міцно з'єднувати півострів з материковою Україною.

 

__________________________